Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Софія Максимчук
Мандрівні образи
Сілезький музей протягом десятиліть заслуговував на звання бездомної установи. Перші картини, які тодішній директор Тадеуш Добровольський купував відразу після урочистого відкриття в 1929 році, тимчасово повісили на п’ятому поверсі будівлі Сілезького сейму. Остаточним місцем експозиції мав стати надсучасний, представницький будинок з кондиціонуванням і рухомими сходами, на жаль, вже на початку окупації його розібрали німці (як пам’ятник польськості). До 1984 року Сілезький музей просто не існував – його відновили лише в 1984 році в колишньому Гранд-готелі, відкритому інвестором Максом Віенером за два роки до закінчення XIX століття. Будівля розташовувалася на тодішній вулиці Замковій, сьогодні це алея Войцеха Коронтеґо. Навіть цю резиденцію розглядали як тимчасову – неоренесансну конструкцію (згідно з деякими джерелами, проекту Герда Ціммермана, згідно з іншими – Ігнатца Грюнфельда) має надто маленьку площу. У середині 2015 року живописні твори (адже саме вони досі є найважливішою частиною колекції) знову перенесли – цього разу до вражаючої, великогабаритної будівлі на вулиці Добровольського, на території колишньої шахти «Катовіце». Більшість історичної колекції складають картини, придбані ще Добровольським, зібрані в колекцію, датовану періодом з 1800 по 1945 рік. Ми можемо бачити найвизначніші твори польського живопису: картини Йозефа Панкевича, Владислава Подковінського, Ольги Бознанської, Яна Станіславського, Станіслава Виспянського, Йозефа Мехоффера, Яцека Мальчевського, Йозефа Хелмонського, Яна Матейка, Генрика Родаковського, Пйотра Міхаловського, Мауриця Готліба, Олександра Гоціса. Ще одна постійна виставка представляє доробок польського живопису після Другої світової війни. Тут є (серед інших) твори Єжи Дуди – Грача, Йозефа Цапського, Йонаса Стерна, Анджея Гераги, Казимежа Мікувського та Здзіслава Бексінського.
СІЛЕЗІЯ В ШАХТІ
Хоча Сілезький музей вже багато років асоціюється з образотворчими мистецтвами, переїзд до шахти мав свої наслідки: перш за все, архітектурні. Для збереження промислового ландшафту 40-метрову вежу підйомника шахти «Варшава» перетворили на оглядову вежу, доступну для відвідувачів. Поціновувачів панорами Сілезії на вершину підвозить панорамний ліфт. Значна частина приміщень музею (всього 6 тисяч квадратних метрів виставкової площі та 25 тисяч квадратних метрів корисної площі) розташована — як і годиться в шахті – переважно під землею. На поверхню виступають лише скляні прямокутники, які мають на меті освітлення підземелля; в найнижчій точці відвідувач знаходиться на 14 метрів нижче рівня землі. Уночі яскраві об’єми виглядають надзвичайно ефектно. Всередині просторо, хоча в багатьох місцях об’єкт нагадує підземний гіпермаркет — це творіння архітектурної майстерні Riegler Riewe Architekten з Граца. Другим наслідком шахтарського минулого є виставка «Гірський Сілезія в історичному контексті», до якої веде брама колишнього видобувного підприємства з роздягальнею та маркировочним приміщенням. На шляху ми справді зустрічаємо елементи шахтарського одягу та обладнання, але вже за мить опиняємось перед чеською ротондою, що відкриває хронологічну підземну подорож історією регіону — аж до Fiat 126p і воєнного стану. Як повідомляється в брошурі, експозиція на понад 1300 квадратних метрах має на меті «показати дилеми, перед якими ставали мешканці Верхнього Сілезії, та вибори, які вони робили». Саме виставка також здається такою дилемою — її критикували з багатьох сторін та політичних позицій, звинувачуючи в втраті пропорцій або в оміснені важливих елементів. Але, як би не дивитися на виставку — це одна з небагатьох комплексних спроб показати історію Верхньої Сілезії за допомогою експонатів з минулого: від археологічних знахідок до макетів і мультимедійних елементів, яких тут не бракує.
ЖИТТЯ В ЗОНІ
Інші постійні виставки включають галерею шльонського сакрального мистецтва та галерею непрофесійного живопису, а також Лабораторію театральних просторів. В музеї існує певне організаційне замішання: найбільшим попитом користується новий об’єкт на вулиці Добровольського, але діяльність не припинилася й у закладі на Корафанте – там діє чарівний фотопластикон та організовуються численні тимчасові виставки. Щоб ускладнити ситуацію, в рамках Шльонського музею також працює Центр польської сценографії, більше того – формально частиною музею є також Верхньосілезький музей у Битомі. У підземних приміщеннях на вулиці Добровольського можна замовити уроки та майстер-класи – пропозиція орієнтована на дошкільнят, учнів початкових, середніх та старших класів. Тематика охоплює: від живопису та етнографії до театрознавства та соціологічних тем.
Шльонський музей веде наукову та видавничу діяльність: багато робіт можна придбати в інтернет-магазині, який також пропонує компакт-диски та сувеніри (є навіть серветки для окулярів з репродукціями живопису). Оточення об’єкта вже стало культовим місцем; тут прогулюються не лише студенти сусідніх університетів, а й мешканці міста. Так і повинно було бути – музей разом з Міжнародним конгрес-центром та резиденцією Національного симфонічного оркестру Польського радіо становлять так звану Культурну зону (іноді також називану Ось). Це специфічний район міста з архітектурно витонченими об’єктами, що пропонують багатий культурний спектр, який не обмежується лише стінами серйозних установ. Поруч розташований амфітеатр, на стіні колишньої шахти можна демонструвати фільми та презентації, а також організовувати відкриті заходи.
Не багато хто знає, що знаменита „Помаранчарка” Александра Гієрмського – видатного польського живописця-реаліста, який жив у 1850–1901 роках, знаходиться в Катовицях. Цей твір був створений на хвилі моди, що відображала бідний бік Варшави, і спочатку носив назву „Єврейка з лимонами”. Наприкінці 2010 року про полотно знову заговорили: його виявили на аукціоні в Німеччині. Картина зникла під час Другої світової війни і потрапила до довгого списку творів мистецтва, викрадених німцями. Польська держава (з значною фінансовою підтримкою страхового товариства) викупила її та розмістила в Національному музеї.Тим часом її „сестра-близнючка” варшавської помаранчарки протягом усього часу перебувала в Катовицях. Шльонський музей володіє другим, майже ідентичним твором Гієрмського з 1929 року – його досі можна побачити на виставці польського живопису 1800–1945 років. Помаранчарка з Катовіц трохи менша і намальована на тоншому полотні – тому вона постійно перебуває під наглядом реставраторів. Уважний спостерігач помітить різницю в погляді героїнь картин: єврейка з Варшави дивиться кудись у далечінь, а катовицька гляне прямо в очі глядача.
Wyświetl większą mapę
