Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Софія Максимчук
ЛУЇЗА ПРУСЬКА
У 1791 році на полях тодішнього невеликого села Забже з’явилися бурильники. Вони зробили в землі 70 глибоких свердловин, і їхня робота підтвердила припущення інженера Саломона Ісаака, який роком раніше, досліджуючи це місце, визначив його як ідеальне для великого родовища кам’яного вугілля. Цей час був особливим для гірничої справи Верхньої Сілезії: завершувалася епоха видобутку руд, і відтоді домінуюче місце серед природних багатств мало зайняти кам’яне вугілля. Крім того, у технологічну боротьбу за видобуток вугілля вступала парова машина. Саме вона забезпечила зростання видобутку у XIX столітті, покращила умови праці та підняла значення промисловості Верхньої Сілезії. На місці, де понад 200 років тому бурили в пошуках «чорного золота», сьогодні розташований гірничий музей-скансен — шахта «Королева Луїза». А навколо шахти виросло велике місто.
Початки були важкими, оскільки спершу вугілля з неглибоких пластів видобували відкритим способом. Проте невдовзі «Луїза» стала найбільшою шахтою в Європі, а свою назву отримала на честь дружини прусського короля Фрідріха Вільгельма – правителя, який ухвалив рішення про створення цього видобувного підприємства. Королева Луїза – власне, Луїза Августа Вільгельміна Амалія фон Мекленбург-Штреліц – була незвичайною постаттю, сьогодні ми сказали б навіть – культовою. Красива, освічена й амбітна жінка, вона не обмежувалася лише благодійною діяльністю, з якої була відома. Серед ї численних інтриг варто відзначити створення коаліції проти французів (що призвело до початку війни 1806 року) та проєкт таємної угоди між Пруссією та Росією, спрямованої проти Франції. З дев’яти її дітей двоє згодом стали правителями Пруссії, за що її називають «матір’ю королів». Смерть королеви Луїзи часто вважають переломним моментом в історії Пруссії, але в народних переказах вона залишилася яскравою, життєлюбною аристократкою, яка наважилася танцювати вальс – танець, мало схвалюваний тодішньою елітою.
Ось це справжня машина…
Бурхлива історія видобутку вугілля в цьому місці тривала аж до сімдесятих років ХХ століття, сповнена неочікуваних змін кон’юнктури, а іноді й великих людських трагедій, таких як потужний вибух вугільного пилу, спричинений неправильно проведеними вибуховими роботами 2 квітня 1903 року, коли на шахті «Луїза» загинуло 23 робітники. За пів століття до цього розпочалося буріння валу «Карналль», який протягом десятиліть поглиблювали до рівня 503 метри нижче поверхні землі. Установа використовувала цей вал як водовідвідний. Сьогодні з висоти 25 метрів підйомної вежі «Карналля» можна побачити панораму Забже та прилеглих міст. Вал чудово підходив і як тло для театральних вистав та постіндустріального концерту під час одного з ювілеїв гірничого скансену «Королева Луїза».
Головна зірка скансену знаходиться всього за кілька метрів далі — це парова
підйомна машина, що обслуговує вал. Серце цього обладнання складають два циліндри, кожен діаметром майже метр, а привід передається на колесо діаметром шість метрів, яке важить 25 тонн і викладене деревом та шкірою, утворюючи так званий фрикційний диск. Потужність цієї парової машини — дві тисячі кінських сил — можна відчути під час демонстрації роботи пристрою, яким сучасний оператор вправно керує. Без сумніву, це справляє враження навіть на знавців гірничої техніки. Особливо захоплюють покази роботи машини в спекотні дні: коли на вулиці температура сягає 30 градусів за Цельсієм, пара, що виходить з машини, додає до неї ще кілька виснажливих поділок на шкалі термометра. Цю машину виготовили у 1915 році на заводах Eisenhütte Prinz Rudolf у Дюльмені. З 1990 року паровий велетень вже не підіймає шахтарські ліфти — працює виключно для туристичних показів.
НАВКОЛО ВАЛУ КАРНАЛЛЯ
Навколо валу представлено різноманітні експозиції — не лише гірничі. У будівлі
компресорної розміщена колекція старовинних автомобілів і мотоциклів, що належать Клубу старовинних транспортних засобів Автомобільного клубу Сілезії, а також колекція військової техніки, яка належить Забжеанській групі дайверів «Дельфіни». До неї входять бойові машини піхоти, ракетні установки, автомобілі зв’язку. Шахта «Королева Луїза» є традиційним місцем зустрічей для любителів старовинних автомобілів, військової техніки та реконструкторських груп. Тут також можна натрапити на театральну виставу, концерт, художню виставку, хепенінг (особливо на постіндустріальну тематику) або автопробіг. З кінця вересня 2017 року відкрита підземна частина скансену, де на глибині 40 метрів можна відчути умови роботи шахтарів XIX і XX століть.
Під землею ми спостерігаємо роботу вугільного комбайна 1950-х років, частину
маршруту туристи долають підземною залізницею — «Карліком», який колись використовувався на всіх польських шахтах. Скансен є ідеальним місцем для шанувальників старовинних технологій — особливо для тих, хто цікавиться епохою пари та електрики. Тож не дивно, що «Королева Луїза» щороку є головною зіркою найбільшого фестивалю, присвяченого технічним пам’яткам — Індустріади. Це об’єкт, зручний для туристів, із помірними цінами на квитки, зручним паркуванням і привітним персоналом, відкритим до всіх можливих запитань. Шахта «Королева Луїза» є частиною Музею вугільної промисловості в Забже.
Феномен переплетення назв населених пунктів, шахт чи валів із великою політикою чи національними антипатіями досягає свого піку, саме в Забже. Улюблена своїми прусськими підданими королева Луїза — це лише верхівка айсберга: як особа, ненавидима Наполеоном (з найщирішою взаємністю), вона не могла викликати симпатії серед поляків. Більше того, польський граф Фелікс Лубieнський нібито колись помітив на шиї правительки прикраси, виготовлені з корон польських королів, що стало справжньою образою. Ще гірше справи йшли з назвою міста: протягом десятиліть німців дратувало слово «Забже», яке вони не могли вимовити. З початку XIV століття це місце називалося «Задбрже» — від терміна «sadbre», що означає горбисту, деревами вкриту територію з річкою посередині. Проте рішення про зміну назви було ухвалено лише в 1913 році, коли вирішили назвати місто на честь якоїсь видатної особи. Довгий час, незважаючи на оголошений конкурс, не вдалося вибрати відповідного героя — наприклад, не вирішили обрати Гохберга, який (хоча й популярний і заслуговує на визнання) був лише власником маєтку. Перша світова війна, створила відповідну постать: після перемог над російською армією (найважливіша — під Танненбергом) Пауль фон Гінденбург безперечно заслуговував на своє місто. Тоді оцінювали, що війська, які особисто очолював фельдмаршал, взяли в полон 150 тисяч солдатів з Росії. Після Другої світової війни Забже, звичайно, повернулося до попередньої назви, продовжуючи залишатися предметом думок про політичні підтексти: від знаменитого «Нехай живе Забже — найпольське з польських міст» французького генерала де Голля до факту, що в Німеччині досі широко використовується назва «Гінденбург». Цікавою є пропозиція міських радників 1924 року. Значну частину радників тоді становили члени Комуністичної партії Німеччини (КПН), які, бажаючи вшанувати смерть вождя радянської революції, офіційно запропонували змінити назву «Гінденбург» на «Ленінбург». Це рішення було лише політичним жартом, і до абсурдної зміни, звичайно, не дійшло. Подібна трагедія сталася, однак, через три десятиліття в Катовицях, які деякий час носили назву «Сталінорад».
Wyświetl większą mapę
