Збігнєв Марковський
Переклад і редакція: Марія Макушинська
ПРИВАТНЕ ВИПІКАННЯ
Власник і засновник музею, покійний Пьотр Манкевич, підкреслював, що його заклад виник з поваги до історії та потреби серця. Можна додати, що також із любові до старовинних і цікавих речей: Манкевич був постійним відвідувачем ярмарків старожитностей, а багато речей вдалося знайти на горищах у Радзьонкові. Він сам мав чимало спільного з пекарством, а його компанія в назві містила три імена Манкевичів: Пьотр, Стефанія та Марек. Підприємство Ізі Манкевич постачає обладнання пекарням та кондитерським цехам. Під час відвідування Музею Хліба можна також побачити сучасні машини, які компанія відправляє своїм клієнтам. Однак, те, що справді вирізняє цей радзьонковський заклад, — це справжній аромат свіжого хліба. Не з промислової пекарні, а справжнього — виготовленого руками людини.
Повну користь від візиту отримує тільки той, хто бере участь у процесі випікання. Це, передусім, використовують шкільні екскурсії, а діти обов’язково повинні вимити руки перед тим, як розпочати роботу. Повагу до традицій і праці тут видно на кожному кроці, вона простежується в кожному слові власника, який скаржиться на занепад звичаїв щодо хліба, і в кожному кадрі фільму, який показують гостям. Дитина з візиту до Радзьонкова привозить власноруч приготовану випічку, якою згодом може насолодитися вся родина. Ніщо не смакує так, як булочка, зроблена своїми руками, а після екскурсії є про що розповісти.
НАШ НАСУЩНИЙ
Тільки в Радзьонкові можна побачити, наскільки хліб глибоко вкорінений у нашу культуру. Серед експонатів є не лише машини для випікання хліба, форми чи контейнери, але й фотографії, листівки та гравюри, які демонструють весь процес, пов’язаний із цим повсякденним продуктом. Тут представлені праця фермера, мельника (на фотографіях Романа Шиманського зображені вітряки), пекаря та продавця хліба — вражають і касові апарати, зроблені з великою точністю. Також є хлібні жетони 1920-х років, які під час кризи виконували роль своєрідної валюти: за них можна було купити тільки хліб чи булки. У музеї зібрано багато меблів, характерних для сілезького житла, є люстри, лампи, музичні інструменти, а на стіні висить портрет пані Манкевич.
Майже всього тут можна доторкнутися, а експозиція спроєктована так, щоб створити різні за настроєм і атмосферою місця. Особлива увага приділяється деталям: старі газети, фігурки на меблях, дрібнички, залишені тут і там, створюють відчуття, ніби ми перенеслись в часі. Може здатися, що деякі предмети випадкові й не відповідають основній тематиці музею, але є один спільний знаменник: усе в Музеї Хліба повинно бути і старим, і цікавим. Таким чином тут знаходять своє місце як святі образки з колядок, так і телефонна панель столітньої давнини.
НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ…
Музей, що працює з квітня 2000 року, з часом змінив свою назву і тепер відомий як Музей Хліба, Школи і Цікавостей. І, мабуть, саме цікавинки стали тим, що підживлює колекціонерську пристрасть власника. Він зібрав велику колекцію старих комп’ютерів, а в колишньому класі демонструє вигляд і шкільні звичаї минулого – зокрема навчання письма за допомогою стилуса на кам’яних табличках. Багатьом на очі навертаються сльози при вигляді старого букваря Фальських. Ще однією ідеєю Пйотра Манкевича є експозиція, присвячена розбарському житлу, яка має представляти типову гірничу квартиру в одному з районів Битомя. Енергію власника музею підкріплюють численні нагороди – від премії імені Войцеха Корфанти, присудженої Сілезьким Союзом, до відзнаки «Орел і Троянда» Тарногурського повіту.
Музей у Радзьонкові також потрапив до списку „Топ-10 найдивніших музеїв Польщі” за версією газети „Ґазета Виборча”, поруч із Музеєм ґудзиків у Ловічі, Музеєм сокир в Оржехувці та Музеєм дешевих вин у Шклярській Порембі. І хоча можна погодитися з тим, що задум створення музею незвичний (адже коли в домі не вистачає місця для зібраних предметів, варто заснувати музей), головна тема, представлена в Радзьонкові, аж ніяк не є дивною або дріб’язковою. Хліб – це важлива, серйозна і необхідна складова нашої культури, дуже важлива. Тож варто відвідати місце, де йому надається належна пошана, не забуваючи про традиції та минуле.
Рецепт хліба можна знайти в Біблії: „Візьми собі пшениці, ячменю, бобу, сочевиці, проса і полби, поклади їх у посудину одну і зроби собі з них хліб”. (Єзекіїль, 4:9). Ще перші людоподібні істоти — австралопітеки — харчувалися зернами диких злаків, які їли без будь-якої обробки. Homo habilis (людина уміла), що жив приблизно два мільйони років тому на території сучасної Танзанії, подрібнював зерна камінням і готував щось на кшталт супу. Першим творцем європейської цивілізації був кроманьйонець, який був відмінним мисливцем і вів кочовий спосіб життя. Скибку хліба кладуть до великоднього кошика. Хлібом і сіллю зустрічали, та й нині зустрічають почесних гостей і молодят на порозі їхнього дому. Колись мати в день весілля благословляла доньку, даючи їй буханець хліба, який та зберігала до кінця життя разом із весільним миртовим вінком і букетом. Хлібом діляться з бідними, знедоленими і тими, хто просить милостиню.
Wyświetl większą mapę
